«Норма» по 15 гривень

Хочете, я на простому прикладі доведу вам, що не відбулося ані революції, ані революційних змін? Це приклад зі сфери естетичного - «Метромузей» художника Анатолія Тартаковського.

Я щиро ненавиджу цього художника. А ще більше ту людину, у чию хвору на рак мозку голову прийшла ідея створення такого, прости господи, музею.

Метромузей Тартаковського діє з 2009 року. За цей час кияни встигли напам'ять завчити вигляд картин художника і назви полотен - «Захід сонця на Ласпі», «Травень», «Набережна у Стокгольмі». Глядачі навряд чи колись вже забудуть божественний стиль Тартаковського, а деяким він являтиметься у нічних кошмарах. Як стверджується на сайті митця, з часу відкриття інституцію (так називають набір лайтбоксів) побачило 1,5 мільярди глядачів. Господи, скільки скалічених душ...

Влада змінюється, а Метромузей лишається. Часом виникає враження, ніби він існуватиме вічно. Навіть якщо метрополітен перестане виконувати свою основну функцію пасажирських перевезень, він продовжить існувати вже виключно у якості музею, відкинувши префікс «метро-». Причому відвідини цієї обителі муз будуть вважатись жорстокою естетичною тортурою, котрою лякатимуть неслухняних дітей. «Не прибрав у кімнаті, дорогенький? Тоді збирайся, синку, підемо у музей Анатолія Тартаковсько».

Відома історія, як у 1960 році значна частина киян, які іще вчора були звичайними селянами, страшенно боялась заходити у підземне черево щойно збудованого метрополітену. Для «лікування» від цих забобонів радянській владі доводилось у примусовому порядку заганяти в метро цілі трудові колективи.

Я переконаний, що зараз існують сотні (якщо не тисячі) людей, котрі так само щиро лякаються спускатися по ескалатору. Вони бояться творчості Анатолія Тартаковського. Але невидима рука ринку силоміць примушує їх відправлятись на роботу і щоранку споглядати експозицію Метромузею. «Дивись, сука, ніщеброд! Сам винен, що тачку не купив. Куди погляд відвів? Ану, дивитись, сука, мистецтво!»

Неймовірним чином Метромузей пережив трьох мерів. Він діяв за Черновецького, Попова, Бондаренка, тепер красується при Кличкові. Як? Чому? За які гроші? Цими питаннями задаються усі.

Експозиція у підземці відкрилась саме у той час, коли влада Черновецького підвищила тарифи на проїзд з 1,5 до 1,7 гривні. Це рішення супроводжувалось бурхливими і, за оцінками того часу, масовими протестами, під час яких на Хрещатику вперше спалахнули покришки. Через півтора року тарифи вже з ініціативи Олександра Попова зросли до 2 гривень.

Тепер вартість проїзду у столичній підземці зростатиме знову — днями адміністрація Кличка оголосила про плани підвищити тариф до 15 гривень. Тобто у 7,5 разів. «Європейській столиці — європейські тарифи»... Таким чином вхід до Метромузею вже коштуватиме стільки ж, скільки і вхід, наприклад, до Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків. В одному музеї — живопис Пітера Пауля Рубенса і Дієго Веласкеса, у іншому — чарівний неоімпресіонізм Анатолія Тартаковського.

Скільки років існує Метромузей, і з кожним наступним роком знущання мерії над киянами стають усе більш вишуканими. Іноді мені здається, що картини Тартаковського на лайтбоксах - це такий собі символ спадковості влади. Він - так би мовити, гарантія того, що кияни будуть не тільки підкорені й пограбовані, але й зачмирені естетично.

Тартаковський виконує фунцію «норми». Тобто сушеного кавалка лайна, котрий на знак шануваня правителів, щоденно має схавати кожен з киян.

Андрій Мовчан

Читати по темі:

Роман Подолян Большое, малое и памятники

Константин Харитонов Якунин и плацкарт

Андрій Мовчан Не показуй мультиків дітям!

Роман Губриенко Латвийские уроки жесткой экономии

Степан Гричишин Дороги  железные. Реформы убийственные

Андрій Мовчан Акціонери

Александр Кинаш Всеобщая привычность недопустимого

Сергей Киричук Кто заплатит за войну?