Львівський Першотравень: історія святкуванняЛьвівський Першотравень: історія святкуванняЛьвівський Першотравень: історія святкування
Історія

Львівський Першотравень: історія святкування

Оксана Пасіцька
Львівський Першотравень: історія святкування
В цей день робітники Львова чітко висловили свої вимоги, заманіфестували свою солідарність

29.04.2021

Традиція святкування Першого травня пов’язана з поширенням соціалістичного руху в Європі. У другій половині ХIХ ст. робітничий рух у країнах Європи та Америки набрав обертів. На початку 1860-х рр. у Німеччині з ініціативи соціаліста Фердинанда Лассаля організовано Генеральний німецький робітничий союз. У 1864 р. у Лондоні було створено Перший Інтернаціонал (Міжнародне товариство робітників) за участі французьких, англійських, німецьких, італійських, польських, ірландських робітників.

У 1880-х рр. у країнах Європи відбувається посилення робітничого руху. Робітники європейських країн, незадоволені умовами праці та проживання, відмовлялися працювати та залишали місця праці. Особливо критичним було становище у Бельгії, де у квітні 1886 р. кількість так званих “збунтованих” робітників становила близько 50 000 осіб. Органи влади скерували проти страйкуючих близько 47 000 військових.

Демонстрації та масові заворушення у великому бельгійському промисловому центрі Льєж також закінчилася сутичками з поліцією. Під час демонстраційного походу мітингувальники розбивали та грабували магазини, кав’ярні, приватні будинки, вигукували гасла: “Прочь з капіталістами”, “Прочь з буржуазією”. Внаслідок цих дій було вбито та заарештовано багато осіб.

Соціалістичні виступи були характерними і для інших міст Бельгії. В Мілані було створено робітничі організації, зокрема товариство “Сини праці”, яке італійський робітничий соціум сприйняв з великим ентузіазмом, особливо в Римі. Подібна ситуація спостерігалася у Швейцарії, де робітничий рух набирав все більших обертів. У 1886 р. у Деказвілі, що у південній Франції, який славився великими вугільними копальнями, виступило 4 000 гірників, які призупинили свою працю, вимагаючи підвищення заробітної плати та зміни керівництва. Неспокійно було й у містах Англії, зокрема у великих промислових центрах Бірмінґемі й Манчестері.

Отже, у 1880-х рр. майже у всіх європейських країнах, зокрема у Бельгії, Франції, Англії, Швейцаріїя, Італії, північній та центральній Америці соціалістичний рух посилювався і набирав радикального характеру. Порівняно “спокійно” було в цей час у Німеччині, оскільки німецький канцлер всіма способами намагався зупинити поширення соціалізму.

Історія святкування 1 травня має трагічний початок і пов’язана з подіями 1886 р. у Чикаго. Саме у цьому місті відбувся масштабний страйк робітників, які поставили вимоги щодо 8–годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, створення робітничих організацій та охорона праці. Страйк супроводжувався сутичками з поліцією, внаслідок яких були жертви з обидвох сторін. Кількох робітників заарештували і засудили до смертної кари – повішання.

1889 р. в Парижі на міжнародному соціалістичному конгресі зібралися представники робітничого соціуму усіх країн, і у пам’ять про страчених, вирішили щороку святкувати 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих. Перша маївка мала відбутися 1890 р. під гаслом “Пролетарі всіх країн, єднайтеся” із низкою соціальних вимог: 8-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, загальне виборче право тощо.

Незважаючи на рішення Конгресу, напередодні 1 травня 1890 р. в багатьох країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Англії, Австро-Угорщині органи влади вирішували – святкувати чи не святкувати 1 травня. Прихильники і противники першотравневого святкування були і серед соціалістів, і робітників. Окремі з них вважали, що це святкування призведе до конфліктів і розчарувань. Проте всіх об’єднувала думка щодо проведення низки соціальних реформ. Незважаючи на певні розбіжності, 1890 р. 1 травня – як міжнародний день солідарності трудящих святкували у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині інших країнах, а у деяких країнах, зокрема у Англії – перенесли на 4 травня – неділю.

З огляду на соціалістичний рух у Європі, соціалістичні процеси відбуваються в Австро-Угорщині, в тому числі і в Галичині. Цьому сприяли як зовнішні, так і внутрішні фактори. У другій половині ХIХ ст. численні страйки робітників відбувалися у Празі, Відні, Пешті, Сілезії, Кракові, Львові, Бялій. Варто зазначити, що зародження соціалістичного руху в Галичині відбувалося у складних соціально-економічних умовах. Промисел у Галичині розвивався досить нерівномірно. У Львові робітництво працювало здебільшого на малих підприємствах харчової, деревообробної, будівельної, легкої, поліграфічної галузях промисловості. Значний відсоток найманих працівників було зайнято у домашній службі та ремісничих майстернях.

Не найкращими були їхні умови праці та проживання. У 1870–1880 рр. тривалість робочого дня становила 12 годин і більше з одногодинною перервою на обід. У пивоварнях робітники працювали по 14-18 годин, у гуральнях – 15-20 годин на добу. Ще гіршим було становище термінаторів у ремеслі. Заробітна плата більшості робітників була мізерною. Розмір середньої зарплати робітника на день становив 35-60 крейцерів, в тиждень – 2-4 золотих ринських. В середньому каменярі, робітники трамвайного депо у Львові заробляли близько 3 золотих ринських. У той час кілограм муки коштував – 1,5, а кілограм масла – 1,2 золотих ринських. Ціни на продукти харчування не були стабільними, з кожним роком зростали. Отож, при середньому річному доході 90-100 ринських робітник ледве виживав.

У Львові все частіше можна було побачити безробітних та жебраків. Далеко не кращим було матеріальне становище найманих робітників у сільському господарстві. Все частіше у Львові відбувалися соціальні виступи. Цьому сприяв закон про коаліції (1870 р.), який надавав робітникам право домовлятися про спільне припинення роботи та допомагати страйкуючим. Найбільш активну участь у розвитку робітничого руху брали друкарі та робітники дрібних підприємств.

Соціалістичний рух у Львові пов’язаний також з такими соціалістичними процесами, як видання робітничих газет “Праця” у 1878 р. (до комітету якої належали Антін Маньковський, Йозеф Обірек), “Робітник” (1892 р.; Йосиф Даниляк, Юзеф Гудец), функціонування соціалістичних гуртків, ремісничо-робітничих товариств “Сила”, “Ґвязда”, “Скала”, “Зоря”, “Праця”.

Важливу роль у розвитку та поширенні робітничого руху в Галичині відігравав Іван Франко, який порушував низку соціальних та економічних проблем (земельна власність, еміграція, оплата праці, умови праці, проживання, харчування робітників). На початку 1881 р. за участі Франка було опубліковано “Програму галицьких соціалістів”, а згодом – нову програму під назвою “Програма галицької робітничої партії”.

Пожвавленню робітничого руху сприяло заснування у Львові у 1892 р. Соціал-демократичної партії Галичини й Сілезії як складової частини Австрійської соціал-демократичної партії. В Австро-Угорщині питання щодо першотравневого святкування вирішували на рівні влади, зокрема міністрів. Представники керівних органів Австро-Угорщини, за прикладом сусідніх держав та союзників вирішило погодитися на вимогу робітників щодо святкування 1 травня і за бажанням робітників цей день зробити вихідним. Хоча у Галичині, зокрема у Львові, Кракові органи місцевої влади, польські робітничо-ремісничі організації робили спроби щодо перенесення робітничого свята на 3 травня – день польської конституції. Прихильниками цієї ідеї виступили польські газети (“Дзєннік польський”), товариства “Ґвязда” та “Скала”, які закликали львів’ян остерігатися агітаторів, які “сіють зерно незгоди”, оскільки закликають святкувати 1 травня.

Напередодні 1 травня президія ц. к. намісництва (намісник Галичини Казимир Бадені) видала оголошення-розпорядження, в якому йшлося про те, що ініціатори першотравневих акцій намагаються надати їм легальний характер і значна частина робітників думає, що має право святкувати 1 травня як робітниче свято. Проте президія ц. к. намісництва запевняла, що така думка є помилковою. Ті робітники, які без згоди підприємців залишать місце праці, порушать контракт і вчинять незаконно. Влада, яка відповідає за порядок, закликала робітників опиратися на здоровий глузд і не піддаватися агітаціям, застерігала робітників щодо незаконних вчинків, які можуть негативно позначилися як на робітниках, так і на їх родинах. Однак противниками цього рішення виступили представники соціалістичних партій та організацій. Вони виступили за солідарність галицьких робітників різних національностей (не лише поляків, а й українців, євреїв) з робітниками всього світу і закликали святкувати день трудящих 1 травня.

На початку 1890-го року у Львові відбувалося чимало соціальних виступів. Львів’яни та мешканці периферії були в очікуванні 1 травня, і розмірковували в який спосіб відбудеться демонстрація. Крім серйозних офіційних оголошень щодо святкування 1 травня у Львові, траплялися й неофіційні хуліганські, які виголошувалися публічно і викликали неспокій серед населення.

Так, на площі Краківській було арештовано робітника Флоріана Писа, який вигукував, що 1 травня “буде можна через три години грабувати”. На вулицях Львова лякали селян з приміських сіл: “Не приходьте завтра до міста, бо буде біда”. Люди були налякані, власники не мали наміру відкривати магазини, особливо євреї. У місті вжили заходів безпеки, поліція та військові були у повній готовності. Подібні настрої панували у Бориславі, Дрогобичі, Кракові.

Напередодні 1 травня у Львові агітатори вивісили плакати такого змісту:

“Товариші, робітники! Загальні збори робітників, відбудуться 23 березня 1890 р. о 10.00 ранку у великій ратушевій залі”. Порядок денний:

1. Відкриття і обрання Голови зборів

2. Звітування щодо висилки вінця на гріб Ф. Лассаля

3. Питання 8-годинного робочого дня

4. Запровадження безпосереднього таємного голосування

5. Знесення сталої армії (вимога загальної демілітаризації та роззброєння – прим. ред.). 

6. Питання школи віросповідних (робітники протестували проти проекту клерікальної системи освіти, вимагаючи натомість обов’язкового шкільного навчання до 14-річного віку – прим. ред.).

7. Внесення петиції (колективної вимоги) до державної ради

8. Створення комітету щодо заснування робітничого допомогового товариства.

Під цим оголошенням-запрошенням підписався “тісніший” комітет з шести членів і “обширніший” комітет з 69 членів, до якого належали робітники різних спеціальностей. Найбільше серед них було столярів, а також шевці, складачі друкарські.

23 березня 1890 р. складачі всіх львівських друкарень зібралися у товаристві ремісників “Ґвязда”. Зала товариства була заповнена. Головою зборів вибрали українця Й. Данилюка, а першим промовцем був А. Маньковський (поляк, за професією друкар, директор польської друкарні). Він розповів присутнім про ідею першотравневого свята, рішення паризького конгресу про святкування дня трудящих. Промовець закликав робітників, незалежно від їхньої національності, віровизнання, до розуміння і знання своїх прав, до віри у власні сили. На його думку, головне для людини – це освіта, знання інтересів та самосвідомість.

А. Маньковський закликав львівських робітників бути солідарними з робітниками інших країн. У контексті своєї промови доповідач розповів німецьку приказку: “тому, хто просить, не дають нічого, тому, хто грозить (погрожує), дають крихітку, а тому, хто бореться – добивається – дають все до чиста”. З цієї приказки напрошується висновок про те, що робітники повинні показати, що вони сила, з якою необхідно рахуватися. На закінчення своєї промови А. Маньковський закликав присутніх святкували робітниче свято 1 травня 1890 р. Наступний промовець Й. Обірек (мабуть, чех) порушив питання 8-годинного робочого дня, загального таємного голосування, народної освіти і її відокремленість від духовенства, а також вислати вінок лідеру соціалістів Ф. Лассалю. Після 4-годинної наради шляхом голосування (69 проти 42 голосів) вирішили святкувати день 1 травня.

В день 1 травня Львів мав справді святковий вигляд, оскільки приїжджі не наважилися прибути до міста. В цей день діти або не йшли до школи, або йшли у супроводі старших. Магазини відкрили дещо пізніше, коли переконалися, що небезпеки у місті немає. Проте, торгові полиці були здебільшого порожніми. Вулиці міста патрулювала поліція, в низці місць, зокрема біля Ратуші та на цитаделі, були сконцентровані військові. О 10.00 в ратуші відбулися збори робітників. Біля Ратуші зібралися тисячі робітників, які дискутували про те, що відбувається в ратуші. Газета “Діло” з цього приводу писала: “Близько 10 год. ранку залягли цілий ринок тисячі, а тисячі робітників різних фахів…”.

1 травня збори відкрив А. Маньковський. Головою (предсідателем) зборів обрали друкаря Й.Данилюка. Зі сторони влади були присутні комісар поліції Корнило Соболяк і конципіст Шехтель. На зборах виголошували реферати. Перший промовець, рушникар Табачковський виголосив промову на честь відомого німецького соціаліста Ф. Лассаля. З ініціативи референта присутні, знявши капелюхи, вшанували пам’ять Ф. Лассаля, оскільки не вдалося вислати вінець на його могилу.

Другий доповідач висловив пропозиції щодо запровадження 8-годинної робочого дня для дорослих і 6-годинного – для робітників віком від 14–18 років; заборони нічної праці жінок та праці дітей віком менше 14 років. Пропозиції було ухвалено. Третій референт друкар Ю. Гудец вніс пропозицію щодо запровадження загального таємного голосування на виборах. Заперечив думку про те, що робітники не платять податків, наголосивши, що робітники платять податки “крові”. Його промова супроводжувалася гучними оплесками і вигуки присутніх.

Після промов прочитали телеграми від робітників Гримайлова і Кракова. Згодом прийняли дві резолюції: Й. Данилюка, який виступив проти політики мілітаризму і поступового знесення сталих армій та Й. Обірека з протестом проти проекту Ліхтенштейна щодо віросповідної школи. На зборах одноголосно прийнято резолюції і подали в петиціях з підписами послу Фердинанду Кронаветтеру. На закінчення учасники зборів прийняли проект допомогового товариства робітників на випадок безробіття, запропонований Й. Обіреком.

В цей день робітники Львова чітко висловили свої вимоги, заманіфестували свою солідарність, єдність з робітниками промислових центрів Австро-Угорщини, інших країн Європи та Америки. 1 травня 1891 р. у Львові стало традицією. Його стали відзначати щороку. Згодом, у пам’ять про першу маївку 1 травня 1890 р. на будівлі Ратуші було встановлено меморіальну дошку.

У 1891 р. в день 1 травня близько 1,5 тис. робітників-львів’ян зібралося біля міської Ратуші. На грудях робітники носили червоні кокарди з написом “1 мая 1891. Загальне голосування. Восьмигодинний робочий день”. Головою зборів був А. Маньковський. Присутні порушували питання щодо 8-годинного робочого дня, загального таємного голосування, становища будівельних робітників та челядників.

З кожним роком свято 1 травня набирало офіційного характеру. 1 травня 1895 р. у Львові на площі Францисканській зібралося близько 4 000 робітників під керівництвом А. Маньковського і каменяра Корнеля Желяшкевича. Активісти критикували владу, польських псевдо-демократів, польську церковну ієрархію. Після обіду організували за Львовом у Пасіках забаву з музикою.

1 травня 1900 р. у Львові відбулося віче у Стрийському парку. Віче відкрив Ю. Гудец, який присвятив свою промову одному з перших соціалістів Галичини А. Маньковському, який помер у 1899 р. Вперше брала участь у святкуванні УСДП, зокрема лідер соціалістів М. Ганкевич. Під час віче виголошували гасла: 8-годинний робочий день; загальне, рівне, безпосереднє, таємне голосування; проч з мілітаризмом. Після офіційної частини відбулося святкування за містом у Лисиничах.

У 1901 р. близько 15 тис. львівських пролетарів зібралися на Стрілецькій площі (тепер – площа Д. Галицького). На віче виступали представники соціалістичних партій. Збори завершилися святковою ходою від Стрілецької площі до вул. Сикстуської (тепер – вул. Дорошенка) до товариства “Cила” з бойовими робітничими гаслами: “Нехай жиє загальне, рівне, безпосереднє, тайне право виборче!”, “Нехай жиє 8-годинний день праці!”, “Нехай жиє 1-й Май!”. Виділялися таблиці з українськими написами “Проч з царатом”, “Нехай жиє вільна, самостійна республіка українська”.

1 травня 1905 р. львівські робітники взяли участь у загальноавстрійському політичному страйку, домагаючись виборчої системи. Австрійський уряд під тиском масового політичного руху змушений був піти на запровадження в країні загального виборчого права.

У 1920-1930-х рр. свято 1 травня набрало більш політичного характеру. На українських землях у складі Польщі, як і в європейських країнах, 1 травня стало символом боротьби впливів соціал-демократів, комуністів та націоналістів серед робітництва. У Львові здебільшого це свято святкували пролетарі з ініціативи ППС, Бунду, УСДП на площі Госєвського (територія між церквою св. Трійці і вул. Тершаківців).

За винятком кількох років, українське робітництво, об’єднане УСДП, святкувало 1 травня самостійно: як “свято революційних визвольних змагань та міжнародної солідарності пролетаріату”. Під час зібрань учасники святкувань вигукували гасла: “Нехай живе 1-й Май! Нехай живе соціалізм! Проч з війною! Нехай живе мир! Нехай живе міжнародне братерство народів! Нехай живе 1 травня! Нехай живе УСДП! Нехай живе демократія! Геть війну! Геть фашизм і диктатуру! Нехай живе соціалізм!”.

Оксана Пасіцька

“Гілея: науковий вісник”. Вип.84.

Подається у скороченні

Читайте по теме:

Андрей МанчукКиев. Традиция Первомая

Тарас Франко. Маївка

Федор Шаляпин поет киевским рабочим

Андрей Манчук. Рота имени Шевченко

Юрій ЛатишВлада і революція: сто років потому

Дмитро КолесникУкраїнський робітничий дім

Іван ФранкоПро соціалізм

Андрей МанчукНезлобливый анархист. Жизнь врага государства

Жан Жорес«Нас клеймили, называя плохими французами»

Юджин ДебсКак я стал социалистом

Андрей МанчукДомик в Житомире

Андрій БондаренкоАктуалізація лівого руху в Галичині можлива

Андрей МанчукДругой Львов возможен

Микола СкрипникЛенін та національна справа

Андрей МанчукСто лет «Делу Бейлиса»

Вячеслав АзаровСтолетние уроки Арсенала

Володимир ЧемерисЧемериські війни

Андрей МанчукТриста лет мифологии


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq

2011-2020 © - ЛІВА інтернет-журнал