Чому вибухнув Казахстан

Все залежить від того, хто формуватиме порядок денний протестного руху

Теги матеріалу: відео, жанаозен, криза, лібералізм, пам`ять, політики, срср-ex, чемерис

05.01.2022

Що відбувається зараз у Казахстані – народне повстання чи чергова «кольорова революція»? Це питання активно дискутується в ці часи серед користувачів українських соцмереж.

Попри всі різниці, ми дуже схожі за своїми соціальними, економічними і політичними системами – Україна, Казахстан, Грузія, Вірменія, РФ, Білорусь. Адже всі ми вийшли з однієї шинелі колишнього СРСР. І тому правомірно порівнюємо між собою кризові процеси у наших країнах.

Усі «майдани» – тобто, широкомасштабні протести, які відбувалися у наших країнах – мали різні тригери, але вони були завжди зумовлені однаковими соціальними причинами. Бо стільки активних людей не вийдуть протестувати на вулицю ні за які печенькі.

Соціальні причини мав і перший казахський робітничий «майдан» 2011-го року у тому ж Жанаозені – місті, яке стало епіцентром сьогоднішнього вибуху.

Підвалинами усіх «майданів» у наших країнах завжди були глибокі протиріччя між капіталом, який зрісся із державною владою з одного боку, та масою експлуатованих ним соціальних груп з іншого.

Проблемою ж усіх «майданів», які виникають об’єктивно – хотілось би це комусь, чи ні, – є те, що їх використовують задля своїх потреб представники пануючого класу.

«Майдани» перетворюються у «кольорові революції» коли міняють прізвище президента без зміни причин «майдану». Тобто, без зміни збанкрутілої соціальної системи капіталізму.

Результатом такої міжєлітної рокіровки є зміцнення всевладдя національного та транснаціонального капіталу, посилення авторитарного режиму (тільки з іншим обличчям), придушення громадянських свобод, чергові кабальні кредити МВФ, і остаточна втрата незалежності для країни.

Яскравим і сумним прикладом такого розвитку подій є Україна після 2014 року.

Проте, насправді можливий в інший результат, коли в результаті «майдану» не просто поміняють президента та уряд, а буде врешті змінено соціальну систему і повалено капіталістичний лад. Тобто, буде знято корінні причини соціального протесту.

Все залежить від того, хто формуватиме порядок денний протестного руху.

В Україні 2014 року, або у Білорусі року 2020-го повістку формувала місцева націоналістична та неоліберальна буржуазія, ультраправі та залежні від Заходу «грантожери». А зараз у Казахстані прозахідна опозиція говорить про два шляхи, якими можуть піти протести:

«Страна может пойти по двум путям: революции (всех свалить и посадить) или срочным реформам – политическим и экономическим», – читаємо про це в соціальних мережах.

Звичайно, казахські грантові активісти обирають у цій дилемі саме другий шлях: «Второй легитимный путь требует роспуска парламента, роспуска правящей партии “Нур Отан", лишения всех иммунитетов Назарбаева и членов его семьи, проведения быстрых политических реформ указами президента, регистрацию оппозиционных партий и организацию парламентских выборов на основе 50 на 50. Затем надо провести конституционную реформу».

Фактично, це план пропонує казахам перерозподіл влади без будь-яких соціальних змін. Те, що, власне, і відбулося під час подій в Україні.

Яким насправді шляхом можуть піти події у Казахстані, залежить від того, чи зможуть об'єднатися робітники розстріляного у 2011 році Жанаозену та інших казахських міст. Чи зможуть вони створити лівий політичний суб’єкт і виробити свою соціальну програму, уникаючи впливу правої «опозиції»? Це дуже важливо, але, як ми розуміємо, дуже складно.

Втім, іншого виходу немає. Капіталістична експлуатація і «ринкові реформи» є справжніми причинами казахського «майдану». А його метою має бути ліквідація цих чинників, а не фіксування на перерозподілі влади між фінансово-політичними угрупованнями.

Все те, що відбувається сьогодні у Казахстані, має прямі аналогії в Україні та інших пострадянських країнах. І оскільки соціальні проблеми в Україні не зникли, а лише посилилися за часів постмайданівського режиму, нас теж очікують нові народні повстання.

Подобається це комусь, чи ні, але «майдан» об’єктивно виникне – бо ні парламентським шляхом, ні шляхом виборів соціальні протиріччя вирішити не вдалося.

Головне, щоб це був соціальний майдан – соціальна революція, яку неможливо сплутати з її політтехнологічними імітаціями в інтересах імперіалістів та олігархів.

Ми всі не можемо жити так, як живемо сьогодні. Але нам потрібні не ринкові реформи, а соціальні зміни.

Володимир Чемерис

Читайте по теме:

Андрей Манчук. Площадь Ынтымак

Рустем Сафронов. Против реабилитации басмачества

Олжас Кожахмет. Что происходит в Казахстане?

Давид Арутюнов. Армянская весна: год спустя

Алексей Сахнин, Катя Казбек. Восстание, которое провалилось

Егор Воронов. Это не Майдан – это Баграмян

Андрей Манчук. Хан-Тенгри. Украинский след на вершине

Мурад Гаттал. Куда шагает Азербайджан?

Фарух Кузиев. Забытая страна