Алея Свободи Слова імені Тараса Процюка

Президент Зеленський обіцяв посадити в Україні мільярд дерев. «Слуга народу» збрехав народові, як він це робить завжди. Він ще досі не посадив ані нові дерева, ані корумпованих можновладців. Але ми, активісти об’єднання «Червоні», разом з представниками інших лівих організацій, вирішили допомогти йому виконати принаймні одну з своїх обіцянок.

Ми посадили дерева – Алею Свободи Слова імені Тараса Процюка.

Тараса знали як прекрасну людину, учасника студентського руху та журналіста, який об'єктивно висвітлював акцію «Україна без Кучми» та події у гарячих точках планети. Його було вбито під час збройної агресії проти Іраку, разом з іспанським колегою Хосе Коусо. Американський танк обстріляв готель у Багдаді, де працювали ці репортери. Хоча командування Збройних сил США знало, що у будівлі знаходяться представники міжнародних медіа.

Розслідування тривало роками, але ніхто не був покараний за цей злочин – один з численних військових злочинів на Близькому Сході, про які згодом розповіли світові Джуліан Ассанж, Едвард Сноуден, Челсі Меннінг. А про Тараса Процюка намагаються якнайшвидше забути. Аби не дратувати спогадами «стратегічних партнерів» із Вашингтону, які нещодавно знову зробили прикру помилку під час втечі з Кабулу, та вдарили ракетою по мирним афганцям.  

Втім, в наші часи українців важко здивувати розповідями про смерть журналістів. На превеликий жаль, протягом останніх років такі трагедії перетворилися на буденність. Проте, їхні причини зазвичай ніхто не розслідує – навіть у найбільш резонансних випадках. А самі вбивці не покарані, попри те, що правоохоронці назвали їх прізвища – як це було у випадках вбивства Олеся Бузини та Павла Шеремета.

Ми нагадуємо імена працівників ЗМІ, які загинули в Україні. Хочемо увічнити їхню пам’ять у посаджених на Алеї Свободи Слова деревах, щоби вона жила для майбутніх поколінь українців. І вимагаємо швидкого та справедливого розслідування цих злочинів.

Також ми хочемо нагади про вбиті цензурою видання – про незаконно закриті телеканали та заблоковані інтернет-сайти, які стали жертвами ганебної політичної цензури. Їхнє закриття також слід вважати злочином перед українцями, позаяк політична цензура заборонена в Україні, а Конституція гарантує громадянам право на вільне розповсюдження інформації.

Насправді ж у країні вже немає свободи слова. Опозиційні ресурси знищуються позасудовими санкціями Ради національної безпеки та оборони України, нелояльних журналістів безкарно переслідують, залякують, б’ють, кидають за грати та примушують до політичної еміграції. Ця ситуація є абсолютно неприпустимою, і ми нагадали про це, висаджуючи наші дерева – паростки вільного майбутнього, на яке заслуговує Україна.

Чому ми висадили їх саме біля американського посольства в Києві? Не тільки тому, що в Тараса Процюка поцілив колись снаряд з американського танку.

Ми розуміємо, що в цій будівлі знаходиться джерело влади сучасної України, яка потрапила у колоніальну залежність від зовнішніх сил та впливів.

Саме тому на теренах нашої Батьківщині триває війна, її намагаються втягнути до складу мілітарного блоку НАТО та затягують на шиї зашморг боргів, що їх будуть змушені сплачувати наші діти й онуки.

Саме тому Україна перетворилася на глобальний тренувальний центр ультраправих рухів. Це визнають зараз навіть в Америці, адже Міністерство юстиції США разом із ФБР проводять розслідування військових злочинів американських нацистів, які були скоєні на Донбасі проти мирних українських громадян.

А отже, ми звертаємося до американських дипломатів з вимогою відреагувати на масові системні порушення свободи слова, які відбуваються в нашій Батьківщині з мовчазної згоди Держдепу США. Бо якщо така реакція буде, її обов’язково почують в офісі у Зеленського.

І тоді в Україні, можливо, саджатимуть дерева, а не журналістів.

Володимир Чемерис

Читайте по теме: 

Володимир Чемерис. Атмосфера для эскадронiв

Эдуард Долинский. Факельные шествия и антисемитизм в Украине

Олександр Сімченко. Військові злочини на Донбасі. «Чи буде кара?»

Юрий Латыш. Эпоха демодернизации

Борис Рудь. Плохие новости для всех

Станіслав Сергієнко. Звикаємо до насильства

Пер Андерс Рудлинг, Эфраим Зурофф. Борьба за историческую правду о Холокосте в Украине

А. Украинский, А.Слободянюк. Афтепати Майдана

Даниэль Лазар. Кем был Степан Бандера?

Ґжеґож Россолінські-Лібе. Суспільство не бачить проблеми у неофашистських рухах

Дмитрий Мануильский. Законы диктатуры

Н. Шешуряк, А. Сiгунцов. «Зiгафолк» i сором дивитись у дзеркало